Роман "Анна Кареніна" був задуманий і написаний у переломну епоху, в 1873-1875 роках, коли російська життя перетворювалася на очах. І Толстой як художник і людина була невіддільний від цієї драматичної доби, яка і відбилася в його романі рельєфно і чітко. "Анна Кареніна" - роман про загальне розриві, якомусь загальному розлучення у всіх сферах життя. Тут всі самотні і не можуть зрозуміти один одного, тому що загублений ключ любові, без якого немає сімейного життя.
Безлюбовной сім'я виступає в романі як узагальнений образ усієї безлюбовной життя людства. Критикуючи очима сім'ї весь сучасний йому соціальний лад, Толстой не виходить за рамки сімейного теми; він розсуває ці рамки, розширює цю тему до всього життя людства.
Протиставлення життєлюбства Анни безжиттєвості Кареніна в романі проводиться послідовно з характерною для художнього мислення Толстого загостреністю на непримиренності протиріччя. Коли Олексій Олександрович зіткнувся з думкою про те, що дружина здатна йому змінити, він відчув, що "стоїть лицем до лиця перед чимось нелогічним і безглуздий. Він стояв обличчям до обличчя перед можливістю любові в його дружині до кого-небудь, крім його , перед життям. І кожного разу, коли він стикався з самою життям, він відмежовувався від неї ". Олексію Олександровичу дійсне життя не могла не представлятися недолугої та нелогічною, тому що вона ніяк не може прийняти зазначену форму, складову єдиний сенс всієї діяльності, всього існування героя. Ставлення Олексія Олександровича до Анни втілювало сутність його відносин з самою життям: ігнорування живої складності, заміна її штучної стрункістю зовнішньої логіки. Знову і знову можна відчути, яким насильством над життям були сімейні відносини Кареніна з Анною - повільним, повсякденним, постійним гнобленням. Справжнє життя для Толстого - це пристрасне бажання і вміння людини жити життям всіх людей, спільним життям і кожної окремої людської життям. Тільки таке життя для Анни Кареніної і представляється справжньої.
Ганна наділена найціннішим, з точки зору Толстого, людським даром: даром спілкування, відкритості для всіх, розуміння всіх і сочувствованія в буквальному сенсі слова, тобто вміння спільного відчування з іншими людьми. Це і створює поетичний світ Анни.
Мляві очі Кареніна - це очі, якими глянула на героїню роману оточувала її дійсність.І та обставина, що людина з цими неживими очима був пов'язаний з усією життям Анни, загострює трагізм її самотності в мертвій пустелі дійсності, самотності в самій любові.
Тема самотності у любові пронизує весь роман. Їй також присвячена і вся історія відносин Анни і Вронського. Любов Анни і Вронського приречена в романі з самого початку і цьому передує погану прикмету - Загибель людини під колесами поїзда, прообраз загибелі героїні, загибелі любові.Так вже саме знайомство Анни з Вронским забарвлене думкою про смерть. І історія любові виявляється історією смерті.
Близькість, сталу між Вронским та Ганною, Толстой зображує як вбивство.
Любов Анни неминуче повинна була прийти до свого власного заперечення, перетворенню у свою протилежність. Любов, яка по суті означає саме повне єднання людей, перетворюється на повне роз'єднання. Ганна сподівалася, що любов заповнить їх світ. Але виявилося, що любов стала причиною втрати світу і, отже втрати самої себе: "Роздратування, розділяв їх, не мало ніякої зовнішньої причини, і всі спроби пояснення не тільки не усували, але збільшували його. Це було роздратування внутрішнє ..." Жахлива розв'язка любові. Доля Ганни пов'язана насамперед із ставленням до дійсності, що оточувала Анну. У Анні Кареніній втілений образ людини, створеного для великої любові, але прийшло на закони реальності, яка погубила її. Сенс епіграфа набуває глибоке значення у розвитку роману. Стає ясно, що мова йде про силу долі і про те, наскільки вона керує всіма діяннями людини і не визнає оціночних суджень кого б то не було.
